Я временем не дорожил,
Поскольку было его много.
Телегой, из последних жил,
Его тянул бык с носорогом,
И оно медленно ползло,
Ухабы преодолевая,
Тянулось будто бы назло,
И словно вожжами играя.
Потом в телегу запрягли
Коня. Рысцой не поспешая,
Так плавно годы потекли,
Заметно молодость теряя,
И к старости, когда итог
Уж замаячил на пригорке,
Конь, перешедший на галоп,
Подвергся плетью славной порке.
И жду я, вот уж, тут как тут,
На неизбежной переправе
Телегу птицы понесут
И память ей не будет править,
И время, быстрое, как мысль,
Уже за звуковым барьером,
Ракетой устремится ввысь
Преобразовываясь в веру.
И как сгоревшая ступень,
Отвалится однажды тело,
И потерявши свою тень
Во свет преобразится белый,
И жизни мутное стекло
Разбившись, превратится в вечность,
И наступившее Одно
Свою проявит бесконечность.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
